Чи може рибна галузь стати такою ж успішною в Україні, як бджільництво?

Ще 10 років тому українські бджоли ледве гули. Принаймні, їх майже ніхто не чув, окрім поодиноких бідних бджолярів. Потім до влади в Україні прийшов маловідомий пасічник, і трапилося диво – натепер по експорту продуктів бджільництва наша країна займає провідне місце у цілому світі!

Минулого літа прем’єр-міністр України Володимир Гройсман завітав до Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП)  України з приводу чергового ювілею цього славетного вищого навчального закладу. Оглянувши влаштовану з цього приводу виставку досягнень, з великим сумом зазначив: «Рибна галузь у нас, нажаль, у повному занепаді. Просто не знаю, що з цим робити!». Як видається, існує принаймні два стратегічних шляхи вирішення цієї проблеми – або на майбутніх виборах проголосувати за президента-рибовода, або спільними зусиллями зробити рибогосподарську діяльність популярною, тобто модною.

Стан справ в рибній галузі нашої країни дійсно не найкращий. За часів незалежності, наприклад, кількість садкових ліній для вирощування риби скоротилася на 90%. Якщо у 91-му році минулого століття українці з’їли близько 24 кг риби на душу, то минулого року, за даними представництва ФАО ООН в Україні, лишень 8. За 6 місяців минулого року в Україні видобуто лише 30,3 тис. тонн водних біоресурсів, при цьому за цей же період імпортовано понад 150 тис тонн.

Наша країна має чи не найбільший природний потенціал у Європі з вирощування рибної продукції, але на сьогодні в Україні вирощується лише 30 кг риби на гектар водної поверхні (для порівняння цей показник у Польщі складає 60 кг, а в Угорщині - 150 кг).

До такого стану речей українське рибне господарство рухалось поступово, все більш відхиляючись від загальноєвропейського та, навіть, загальносвітового тренду сталого розвитку. Законодавство загального характеру, зокрема в частині водо- та землекористування, орендних відносин, дозвільної системи,  ухвалювалось та ухвалюється без урахування особливостей ведення рибництва та рибальства. Програми розвитку аграрної економіки, села та сільських місцевостей, у тому числі в частині надання безповоротної державної допомоги та пільгового кредитування, повністю ігнорують такий вид аграрного бізнесу, як рибництво.

Державне фінансування такої надважливої для рибної галузі програми, як штучне відтворення водних біоресурсів, відбувається в обсязі, який не покриває і половини реальної потреби.

Одна з головних причин такого стану полягає у тому, що керівництво сільськогосподарської галузі, Кабінету Міністрів,  не розглядають рибну галузь як важливий елемент у системі формування продовольчої безпеки держави.

Не так давно тепер вже колишній очільник аграрного відомства публічно заявляв: «Що ви мені про вашу рибу, коли бджоли приносять у державну казну мільйони доларів!». Що казати про чиновників, коли навіть на  провідних аграрних інформаційних ресурсах країни просто відсутній такий розділ, як рибництво!

Рибна галузь України, крім унікальних водних ресурсів, має ще й потужний прошарок висококласних та досвідчених фахівців, які працюють в усіх ланках галузі – від Держрибагентства до звичайного рибного господарства. Відомо, що реформа, як і всяка добра справа, має починатися з голови. Але, нажаль, з незрозумілих широкому загалу чинників на керівну посаду рибної галузі останнім часом призначають людей, які дуже далекі від рибництва та рибальства. Можливо, вони насправді є добрими та порядними людьми, але фахівці, що багато років працюють в галузі, сприймають це не інакше, як неповагу до себе.

Така ситуація дуже схожа на якісь незрозумілі експерименти і точно не призведе до позитивних зрушень. Насправді, значну кількість накопичених  в галузі проблем можна вирішити простим методом перестановки літер на папері. Наприклад, в нашій країні існує надзвичайно складна бюрократична система взяття в оренду частки водойми загальнодержавного значення для установки садкових ліній. На сьогодні, при існуючій законодавчій базі, жодне з вітчизняних підприємств не змогло скористатися цим правом.

Таке поняття, як марикультура, у нас просто перестало існувати. Якщо до Жовтневого перевороту минулого століття з території України щорічно експортували до Європи понад два мільйони устриць, то зараз відбувається зворотній процес -  ми змушені їх імпортувати. Чому склалася така ситуація?

Крім суто чиновницьких перепонів існують ще й певні законодавчі колізії. Значна частина морського узбережжя країни має природоохоронний статус. На Азові, наприклад, таким чином охороняють чорноголову чайку. По суті, задля вирішення проблеми потрібно зробити просту річ – внести поправки до закону і дозволити на узбережжі морів вирощувати молюсків та інших гідробіонтів в умовах аквакультури.

Крім того, законодавча база, що регламентує рибогосподарську діяльність в Україні, потребує суттєвої корекції. Деякі законодавчі акти важко корелюють між собою, а інколи - навіть протиречать один одному. Наприклад, закони «Про аквакультуру» та «Про спортивне рибальство».

Натепер в нашій країні існує кричуща невідповідність з європейскими нормами правил забору біологічного матеріалу для отримання ветеринарної експертизи. Наприклад, цього року одне з потужних рибних господарств з Одещини вперше виробило 10 кг осетрової ікри. Довгоочікувана радість! Але, щоб отримати дозвільні документи, потрібно пройти експертизу. Так от, фахівці держпродслужби почали вимагати для аналізу 3,5 кг ікри!

Керівництво асоціації «Українська аквакультурна спільнота» звернулося  до Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів пана Лапи В.І. з проханням врегулювати цю проблему, але наразі «віз і понині там».

Нажаль, аналогічних проблем в галузі безліч! Задля їхнього вирішення корисно було б скористатися досвідом цивілізованих країн. В Європейській унії вже давно частину функцій, які навіть потенційно можуть передбачати корупційну складову, держава передала громадським об’єднанням – галузевим Асоціаціям. Це потужні, прозорі та фінансово незалежні структури, які розподіляють квоти на вилов гідробіонтів, фінансують селекційні дослідження, програми з відтворення, здають в оренду гідроспоруди та роблять багато інших корисних для галузі речей.

Загально відомо, що для досягнення високої мети, крім пустопорожньої балаканини, потрібно мати велике бажання та хист. В разі, якщо українські можновладці знайдуть можливість об’єднати зусилля з представниками  громадськості, рибна галузь матиме усі можливості досить швидко пройти шляхом успіху українського бджільництва.

В робочому кабінеті колишнього міністра АПК донедавна висіла велика картина із зображенням старовинних українських вуликів. Дуже хотілося б, щоби найближчим часом на цьому місці було розташоване полотно, на якому б красувався короп української рамчастої породи.

Виконавчий директор асоціації «Українська аквакультурна спільнота», Юрій Яременко

 

СМАРТ-БЛОГИ